Якщо задати у будь-якій
пошуковій інтернет-системі запит: «Як говорити з дитиною про секс», отримаєте
безліч дуже корисних порад та реальних життєвих історій про те, як слід і як не
варто починати таку бесіду. Зрештою, українською мовою такого матеріалу однаково
не так багато, як іноземними, проте наче все, що можна на цю тему сказати уже
сказано. Іноді, трапляється новий, свіжий погляд з не звичного боку на цю тему
(як от наприклад тут http://heromother.livejournal.com/241900.html
і виникає велика спокуса просто перекласти вже готовий та по-справжньому
сильний текст). Однак не все так просто. Щось зупиняє. Коли приходить розуміння
того, що якщо мене, людину, яка працює з дітьми і з батьками, маму двох власних
малят із якими стосунки довірливі та дружні, зупиняє оте примарне і не
окреслене «щось», то тема далеко не така однозначна і пропрацьована, як може
здатися на перший погляд.
В усіх книгах, статтях
про виховання важлива роль надається формуванню довірливих відносин із дітьми.
Це основа. Відчуття того, що у будь-який момент і з будь-яким питанням дитина
може прийти до батьків дає їй колосальну підтримку і впевненість. І вони
приходять, і запитують. Несміливо просять пояснити про
зміни у тілі, дорослішання, про статевість і секс. Принаймні
намагаються розпитувати, допоки не зустрінуться із розгубленим чи осудливим
поглядом, сплутаним поясненням, намаганням перевести розмову на щось інше,
більш безпечне, більш зручне. Очевидно, іноді самим батькам бракує розуміння і
вміння вибудувати відкритий діалог “про це”. Нижче наведено приблизний алгоритм
побудови такої бесіди.
Розпочинати варто ось з
цього:
1)
Власна готовність до відвертої розмови.
Зазвичай нас зупиняє
сором. Можна глибоко зануритися у природу цього почуття: шукати його коріння у
системі радянського виховання; посилатися на певні релігійні постулати; сімейні
традиції тощо, а можна одразу визнати, що воно просто є, незалежно від причин
виникнення, і однаково активно на нас впливає. За соромом, як правило стоїть
страх. Його природа також досить різноманітна, але є те, що об’єднує всі його
форми – невідомість. Здається, що коли дитина приходить до дорослих з питанням
про секс, вони миттю перетворюються на таких самих дітей, для яких розмови «про
це» все ще табу. Секс як практика
відомий майже усім дорослим, за малим відсотком винятків, проте лиш одиниці
можуть говорити про нього з гідністю. З’являється велика кількість питань: які
слова підібрати? а що, власне говорити? з чого розпочинати? як вірно дозувати
інформацію, щоб не викликати непотрібну цікавість невідповідну до віку? Звідси
наступний крок.
2)
Термінологія. Означте, які назви
статевих органів ви готові вживати в розмові.
Для чого визначатися,
адже є певні літературні назви, які достеменно відображають суть? Що ж, мабуть
саме так і повинно бути, проте чи відомі вам випадки, коли мама йдучи купати
свого двохрічного сина примовляє: «Ходімо, помиємо пеніс і яєчка»? Зрештою,
уявляю собі те здивування, якби таки почули. Незвичність для слуху цих
літературних назв не лише підкреслює інтимність теми, але й свідчить про
високий рівень інфантильності у мові, який виправданий у повсякденному
спілкуванні з дітьми, проте неприйнятний між дорослими людьми. Жінка, яка на
прийомі у гінеколога не може вимовити назву органу який турбує, викликає сум, а
це відбувається значно частіше, ніж можна собі уявити. У нашій мові є безліч
синонімів для позначення різних предметів і явищ, ось приблизно так і варто
познайомити дитину із термінологією – як синонімічним позначенням того ч іншого
органу. Так ви принаймні будете впевнені, що ваша дитина чула і розуміє це
слово.
Інший бік медалі. Ні
для кого не є таємницею, що кількість вульгаризмів для позначення
найінтимнішого процесу просто зашкалює. Ймовірність того, що дитина почує і
візьме для користування саме такі слова надзвичайно висока, адже їх вона
принаймні чує у колі однолітків, які на відміну від батьків не соромляться про
це говорити. Що відбудеться у такому випадку? У свідомості на довгі роки
закарбовується відчуття, що секс – це щось низьке і грубе, до чого можна ставитися
зневажливо та легковажно, а інтимні частини тіла є меншовартісними. Якщо з
якихось причин батьків такий варіант влаштовує, розмов з дитиною можна уникати
й надалі.
З готовністю та термінологією
визначилися, тепер наступне питання:
3) Коли і як починати
таку розмову?
Оптимально – до
активного початку віку «чомучки», а це приблизно від 3 до 5 років. Отож, до
цього часу у батьків уже має бути готове приблизне уявлення, як реагувати (міміка
та вираз обличчя тут також мають неабияке значення) та що власне казати якщо
спитає. Очевидно, що інформація повинна бути дозованою та відповідати віку
дитини. Для трирічного маляти, яке питає звідки беруться діти може бути цілком
достатньо простої фрази: «Народжуються» (забудьте про капусту і лелек,
виховання казкою – це прекрасно, але не у цій сфері); для семирічної:
«Спеціальні клітини з тіл мами і тата зустрічаються, зливаються в одну і таким
чином зароджується нова людина, яка росте у мами в животику до того часу, аж
поки не народиться». Ключові слова тут «спеціальні клітини», саме про них далі
почне розпитувати дитя. Ось тоді говоримо, що вони є тільки у дорослих людей і
заводимо мову про етапи дорослішання тіла. Це необхідно для того, щоб запобігти
формуванню у дитини хибного уявлення та страху, що у неї теж уже можуть з’явитися
діти. Знову ж, добре думаємо про мету розмови: якщо вона суто ознайомлююча, то
цього буде досить, але якщо вирішено закладати і певний моральний фундамент, то
варто наголосити ще й на почуттєвій сфері відносин між чоловіком і жінкою (кохання,
повага, рівність і т.д.)
Десь між 7-ми та 10-ма
роками може виникнути найбільш незручне для батьків питання: «Як?» Повертаємося
до пункту два. Тут без термінології вже не обійтися. Допоможе також спеціальна
дитяча література (див. перелік нижче). Хороша і якісна книга може виступити
прекрасним посередником у розмові, та лише посередником, а не замінником.
Що робити коли дитина
не запитує і не виявляє цікавості до цієї теми. Знову ж, задаємо собі питання
про те, а яка мета нашої розмови: розповісти про фізіологічні зміни, які рано
чи пізно таки відбудуться з нашою дитиною і тим самим дати їй впевненість, що
все гаразд і все відбувається саме так як треба (тут йдеться: для дівчат - про
місячні, для хлопчиків – про полюції і вторинні статеві ознаки); навчити
цінувати інтимність і вміти відстояти себе при спробі насилля; розповісти
звідки з’явиться молодший братик чи сестричка, якщо очікується поява нового
члена сім’ї; встигнути поговорити з дитиною першим, поки це не зробили замість
вас і не надали інформацію з якою ви не згідні та ін. Отож, якщо знаємо для
чого вам ця розмова, то вибрати вдалий
момент, щоб її розпочати, підбирати слова і спрямовувати її у потрібний напрям
стане значно легше.
І трохи про неуникні
закономірності. Декілька років тому у книзі «Плідність: дар і завдання» я
зустріла поняття «чистого поля», яке найкраще ілюструє те, звідки беруться наші
сумнівні уявлення про секс та інтимні відносини. До часу поки ми не
зустрічаємося з новою інформацією у
свідомості є так зване вільне, чисте поле і все, що першим його заповнює
сприймається нами як істина. Чисте поле існує в людини також і в статевій
сфері. Ким і якими уявленнями воно буде заповнене у свідомості наших дитини
залежить лише від нас.
п.с. у наступному дописі викладу перелік літератури, яка допоможе при розмові. Список книг впорядкований філологом-лінгвістом Ольгою Гавурою.
п.п.с. дана стаття була надрукована минулоріч у психологічному журналі "Експеримент"
