Лист до Св. Миколая як психологічна техніка

Кожен народ, кожна культура несе в собі прекрасні та ресурсні техніки з яскраво враженим психологічним змістом. Передаються з покоління в покоління і їхні здатності зцілювати, надихати, зміцнювати психологічне здоров'я. Було б лише бажання у звичайній ритуальності побачити глибший зміст та справжню суть.

Минулого тижня саме одну з таких технік ми розглядали з учнями 11-х класів. Було страшенно цікаво почути їхні думки та саркастичні висловлювання щодо доцільності писати лист до Св. Миколая))) Найпоширенішою думкою серед цих уже майже дорослих людей була наступна: "Для чого писати те, що й так не збудеться ще й тому, кого й так не існує?". Ну, все в дусі шістнадцятирічних. Та ми таки спробували розібратися для чого ж робити такі безглузді, на перший погляд, речі.

Отож, що в собі містить ця психологічна письмова техніка?

1. Спробу оцінити власні здобутки та невдачі. Традиційно лист починається із слів вітання та опису власної поведінки. Короткий аналіз року, що минув від минулого свята. Якщо з дитинства вчити малюка осмислювати свою поведінку, помічати закономірності та причини помилок на вході у доросле життя можна отримати цілком притомного і зрілого юнака чи юнку))) Цей спосіб один із тисяч інших, проте чи не з десятки найдієвіших, адже писемне мовлення якісно відрізняється від усного. Більшість дітей дошкільного та молодшого шкільного віку себе переоцінює та нахвалює, але в процесі дорослішання відбуваються цікаві метаморфози із фільтруванням бажаного стану речей та реальності, звідси наступний пункт -

2. Засіб формування адекватної самооцінки. Перевірено на собі та власних дітях))) Приблизно у 10-тирічному віці баланс між тим яким я хочу бути і є насправді вирівнюється. Знання,що цей лист таки прочитають уповноважені помічники Миколая змушує підходити до написання з урахуванням того, що вони, як ніхто інший, добре знайомі зі справжнім станом речей.

3. Формування вміння планувати та проводити градацію власних бажань і потреб. Процес написання чудесним чином відсіює частину просто "хочучок" без яких можна обійтися і залишає саме ті, які вже довгий час знаходяться у рубриці "дуже хочу". Запис власних мрій зустрічається у багатьох психологічних техніках і більшість з них твердять, що це необхідно для їх втілення у життя.

4. Виявлення справжніх внутрішніх потреб. Якщо попередній пункт швидше про матеріальну частину, то тут вже йдеться про особистісні потреби, які іноді також прописуються у листі. Звісно, все залежить від того, яку саме форму листа практикують в родині. У нашій завжди наголошувалося на тому, що варто писати й те, чого потребуєш у ментальному плані - мрії, ідеї, побажання рідним чи собі, які не можливо купити за гроші чи отримати в подарунок, але вони надзвичайно важливі для щасливого життя.

5. Вміння бути вдячним. Звичайні правила спілкування та листування діють й тут. Коли щось просиш треба це робити ввічливо та з вдячністю. Бути вдячним авансом - це непросте вміння)))

6. Посилює віру в чудо (до моменту усвідомлення чиїми руками воно створюється, хоча... місце чуду є у будь якому віці, чи не так?) та створює атмосферу свята та приємного очікування.

7. Зміцнює родинні відносини. Пункт, що зайвих пояснень не потребує, адже ті, хто бодай раз писав лист, чи забирав його з чобітка, а в святкову ніч тихо, щоб не засміятися і не шарудіти обгортками, підкладав біла сонних рідних добре все розуміють й без мене.

8. Вчить умінню отримувати відтерміноване задоволення. Від моменту написання і до фактичного отримання традиційно минає не менше місяця. Ця навичка згодом формує успішних дорослих. Славнозвісний ЗЕФІРНИЙ ТЕСТ гарно демонструє цей механізм.

Зразки справжніх дитячих листів можна глянути тут 

Алгоритм написання:

- привітання

- аналіз власної поведінки

- тіло листа - прохання та бажання

- подяка та сподівання 

пи.си. В процесі осмислення цього матеріалу багатьох знайомих доймала запитаннями про те чи писали і як саме. Виявилося, що багато хто ніколи цього не робив. Дуже шкода..., але поправимо! Дорослі - це діти, що прожили більшу кількість днів, ось і вся основна різниця)))), тому пропоную і заохочую тих, хто цього ніколи не робив - ПИШІТЬ. Пишіть, кладіть в чобіток, вночі самі ж заберіть, або зробіть це новою сімейною традицією в подружжі (виконаєте бажання один одного) і здійсніть хоч щось з переліку! 

Поки я збиралася написати цей допис час невблаганно минав і до свята залишилося зовсім трошки, тож якщо Ви чи Ваші дітки ще не написали свого листа, не баріться!!!

Сила слова

   Слова скрізь і усюди: навколо нас, всередині нас, попри нас, незалежно від нас... І кажуть, що спершу було таки СЛОВО. Сказане чи почуте - не важливо, воно відбулося у просторі і стало його частиною. Чи не відтоді слова стали частиною реальності, яку ж формують і змінюють, надають їй змісту та пояснюють. Хто ми без мови, без сили пояснити свої думки, надати їм образу, матеріалізувати відчуття та емоції?
   Люди залежні від слова. Добре - надихає, вчасне - рятує, мудре - додає сил йти далі, лихе - обтинає крила, зле - множить біль. І яка та межа, що чути, що приймати у себе, що дозволяти собі говорити? Тонка і невидима, як і все важливе у цьому світі.
  Якщо відслідкувати важливість і силу слів відповідно до вікової психології, то помітимо, що не лише слова важать, а й те, хто їх говорить.
    Від народження і до років 6 (поки до школи не підуть) діти найбільше споживають батьківських слів. Чому саме споживають? Бо чи добре говориться чи ні, а все проходить через дитяче серце без цензури, приймається на віру і вважається правдою апріорі. І засвоюються слова дітками також швидко. Якщо мовленнєві "страви" якісні і корисні дитя росте і розвивається, якщо "їжа" шкідлива починаються проблеми із її переварюванням. І як це б не прозвучало, іноді психосоматичні речі у дитячому віці саме від того, що є щось, з чим так важко справитися, що вони осідають у формі хвороби. Така собі побічна дія необдуманих слів і вчинків дорослих.
  З початком шкільного життя на перший план виходить постать вчителя. Він краще все знає, він все вміє, він особливий і займає чільне місце у світі дитини, трошки посуваючи на задній план батьків. Помітьте, не заміщаючи собою і не знецінюючи. Батьки продовжують відігравати найголовнішу роль у житті дитини, але в соціальному плані з'являється ще одна важлива фігура дорослого, чиї слова стають вагомими, сильними, іноді фундаментальними. Саме тому так важливо, щоб перший вчитель був таким, якого хочеться ЧУТИ, чиї слова дають енергію, активність, натхнення, спонукають до звершень і надихають.
  Із раннього підліткового віку особливо цінними є слова сказані однолітками (батьківські і слова вагомих дорослих все ще мають вагомий вплив, якщо вони справедливі і люблячі). Ох, важливі ж ці слова! Друзі - це так потрібно і так необхідно. Завдяки їхнім думкам нерідко відшліфовується самосприйняття дитини та самооцінка. І порада: "Не звертай уваги на те, що тобі говорять твої друзі" вже не проходить, треба шукати слова такої сили, які були б важливими не менше, аніж ті попередньо почуті.
  Приблизно таким чином у нашому житті формується коло людей на слова яких ми зважаємо, які приймаємо без критичного осмислення, лише тому, що сказані вони були важливими людьми. У це коло поступово додаються потужні особистості, публічні особи, мудреці, гуру, святі отці (ну, в кого як), чиї слова по-особливому лягають на душу саме тому, що сказані були такими важливими і мудрими особами. Чим важливіша особа - тим сильніша сила її слова для нас. Чим більше ми влади надаємо цій людині - тим більшим буде її вплив на формування нашого світосприйняття і мислення.
  Поступово дорослішаючи у нас з'являється можливість шукати у собі самому ті потужні сенси, які б надавали сили і підтримки. Чи є ми у власних очах настільки важливими і цінними, особливими, щоб чути уже свої слова, чи є вони достатньо сильними, щоб їм довіряти?
  Зараз у соцмережах гуляє багато крилатих фраз, які приписують дуже різним людям. Точаться суперечки хто це сказав і чи справді тій людині належить та чи інша мудра фраза. У цій полеміці нівелюється сила слова))) Змагаються між собою авторитети, але не сенси.
   Що важливіше: ХТО сказав чи ЩО сказав? Для дітей безумовно важливіше ХТО, а для усвідомлених дорослих?
  Залишається досить цікавим механізм приймання слів. Іноді це відбувається без довіри до себе, але з великою вірою у того хто говорить. Можливо час пошукати у собі ту частину, що може, знає і продукує важливі, СИЛЬНІ СЛОВА. Або принаймні вміє серед мільярдів пропонованих обирати корисні саме для себе, а не ковтати пропоноване, якщо на ньому маркування когось відомого чи авторитетного. Справді не факт, що це його слова. Та якщо вони просто в цілі, то чи варто відмовлятися від них тільки тому, що не впевнені в їх авторстві?
Якщо слова торкаються душі і йдуть на користь, то нехай матимуть й Ваше співавторство)

 

 

Пам’ятка для батьків "Як підготувати дитину до екстрених ситуацій"

(Від моменту публікації цієї пам'ятки у мережу пройшло більше року. Той ажіотаж і відчуття небезпеки дещо спало, але я й досі переконана, що варто знати основні правила дій в екстрених ситуаціях. Розмірене буденне життя не готує заздалегідь до перипетій та складних випадків, а хаос, паніка і поспіх здатні суттєво вплинути на якість нашої поведінки. Українське суспільство довгий час було інфантильним - якщо я в це не вірю, зі мною це не трапиться, але закон життя говорить інше - проінформований, значить озброєний. Є активісти, що ратують за легалізацію зброї, щоб мати змогу захистити себе, та для початку варто б усім озброїтися доступним - знаннями. Є інформація, що у Японії дітей з раннього дитинства навчають правил поведінки під час землетрусів. У США після подій 11 вересня ввели обов'язкові навчання із розпізнавання терористичних дій. Ми сподіваємося на краще, але не знаємо скільки ще триватиме така напружена ситуація у нашій країні. Хто зна, можливо нарешті у наших держустановах також зрозуміють важливість профілактичних заходів, а поки дбаймо про своїх дітей самі.)

                            ЯК ПІДГОТУВАТИ ДИТИНУ ДО ЕКСТРЕНИХ СИТУАЦІЙ

1.Спокійні батьки – спокійні діти. Розмовляючи про війну чи іншу екстрену ситуацію варто бути дуже обережним і пильно слідкувати за власними емоційними реакціями, щоб не нагнати зайвого страху  на дитину. Чим впевненіше ви говорите, тим в більшій безпеці чується дитина. Тримайте під контролем свій емоційний стан, у разі потреби звертайтесь по підтримку до близької особи чи спеціаліста.                              

2. Заздалегідь напишіть на окремому листку телефони і адреси найближчих родичів до яких можна потелефонувати у разі, якщо з вами не буде зв’язку. По можливості вивчіть з дитиною цю інформацію (особлива увага для стаціонарних номерів телефону) чи розмістіть її десь на видноті. Маленьких дітей навчіть чітко пам’ятати своє прізвище та адресу. Це варто зробити і без згадувань про особливі обставини, така інформація навіть у мирний час є потрібною.

3. Домовтеся з дітьми та іншими членами сім’ї про місце, де у разі небезпеки ви будете чекати один на одного (тут звірятися із даними МНС про поводження мирного населення під час військових дій).

4. Чим старша дитина, тим більше інформації їй надавайте. Зважайте на те як ви це робите. У ваших словах має бути багато чіткості і впевненості, що все буде гаразд. Чим менша дитина, тим більше ігрового моменту (напр.., імітація гри в хованки). У розмові звертайте увагу на індивідуальні можливості вашої дитини (вікові, емоційні, пізнавальні) сприйняти ту інформацію, яку ви прагнете до неї донести.

5. Якщо є пряма загроза військових дій, разом з дитиною зберіть необхідні речі, облаштуйте місце, де можна перечекати небезпеку. Обов’язково візьміть із собою улюблену іграшку дитини, горнятко чи інший цінний для неї предмет.

6. Не знецінюйте переживань дитини. Якщо вона звертається до вас із своїми страхами, переживаннями, тривогами будьте готові вислухати і максимально підтримати. Якщо дитина задає питання на які у вас немає відповіді або правда не однозначна, не обманюйте. Іноді варто визнати, що є речі, яких ви не знаєте, але зробите все, щоб максимально вберегти себе і рідних.

7. Пам’ятайте про свою безпеку. Часто діти тривожаться, що щось трапиться з батьками чи іншими близькими. Повторюйте, що ви будете максимально обережними. Це дає впевненість дітям, а вам нагадає, що ви відповідальний дорослий, який має ресурс, щоб справитися із складною ситуацією.

8. У разі виникнення небезпеки дитина також має мати певні обов’язки, звісно відповідно до віку (узяти свої заздалегідь спаковані речі, домашню тваринку, вимкнути телевізор чи ін.). Таким чином ми підкреслюємо її важливість для сім’ї, а також у потрібний момент скеруємо увагу на звичні речі і дії, що у свою чергу підвищить впевненість.                                                                        

9. Будьте готові повторювати свої пояснення про те, як діяти знову і знову. Багаторазове повторення необхідне дітям. При цьому дуже важливим є тілесний контакт. Обіймайте, погладжуйте, притуляйте до себе – вселяйте впевненість і відчуття безпеки.

Наше, батьківське, завдання – привнести в ситуацію багато усвідомлення що і як робити, надати їй чіткості, а відтак і розуміння як діяти. Це допоможе зняти зайвий стрес і надасть впевненості.                                                                                    

                                                                                         практичний психолог Тетяна Кітчак

Як говорити з дітьми про війну

Вирішила зібрати тут усі свої матеріали, які розкидані мережею.
Це відео, на жаль, все ще актуальне.

Поради психолога школярам

   Значну частину мого професійного життя займала робота практичного психолога у закладах освіти. Від 2008 року маю задоволення працювати у ТЗОШ№24, хоч з початком приватної практики змушена суттєво скоротити години роботи у школі.
   Можна по-різному ставитися до діяльності освітніх психологів, навіть дискутувати щодо доцільності цієї посади (хоч, як на мене, то предметом суперечки може бути лише величезне навантаження, мотиваційний компонент і ставлення колег до важливості цієї роботи), проте беззаперечним фактом залишається те, що протягом довгого періоду часу лише педагогічні ВУЗи готували спеціалістів цього напрямку, а отже більшість з нас таки трішки родом зі школи))) Мабуть, колись детальніше про це напишу, адже думок з цього приводу є багато, та зараз про інше.
  Школа, при наявності розуміння з боку адміністрації, направду дає можливості зконцентрувати свої знання і отримати хороший і корисний продукт. Принаймні, сподіваюся, що той про який говорю зараз буде справді корисним.
  Щороку наш заклад випускає власні щоденники для учнів і мені дуже приємно, що цьогоріч до сторінок з друкованою основою додали й "Поради психолога". Та для початку їх потрібно було написати))) Завдання мало складність, адже це читатимуть і молодші школярі і учні старшої школи, тож я сконцентрувалася на тому, що б хотіла сказати своєму власному сину і щоб могла повторювати щороку, поки він росте і ходить до школи.
Що з цього вийшло, читайте нижче)

   А ось повний текст, який можна використовувати для своїх дітей. При поширенні в мережу чи друк, обов'язково вказувати авторство та посилання на цей блог.

Ти проводиш у школі дуже багато часу, отже цілком зрозуміло, що часто твої думки стосуються питань та переживань пов’язаних зі шкільним життям. Ось кілька порад, які допоможуть тобі  віднайти спокій у складних ситуаціях:

·         Пам’ятай, коли ти відповідаєш біля дошки чи з місця перед усім класом, вчитель оцінює не тебе загалом, а тільки твою відповідь. Якщо ти чогось не знаєш чи розгубився, це лише сигнал, якій саме темі варто приділити більше часу та уваги, але аж ніяк не свідчить про те яка ти людина. Не картай себе, просто будь ретельнішим у підготовці. Тільки від тебе залежить твоя готовність до наступної відповіді.

·         Чи знаєш ти, що в середньому людина здатна активно запам’ятовувати новий матеріал протягом 40 хвилин? Отже, така тривалість уроку зовсім не випадкова. Будь уважним, виявляй цікавість, підтримуй свою активність на уроці і домашні завдання забиратимуть у тебе значно менше часу.

·         Будь чесним, відповідальним та ввічливим. Це ті риси характеру, які відрізняють успішних людей. Ти ж бажаєш бути успішним не лише у майбутньому, але й вже сьогодні, чи не так? Коли ти виробиш у собі ці характеристики, то й кількість прикрих ситуацій у твоєму житті суттєво зменшиться.

·         Намагайся виявляти активність. Шукай ту діяльність, заняття, навчальний предмет, гурток, який дозволить тобі відчувати радість та даруватиме впевненість. Кожна людина здатна віднайти коло власних інтересів, де може розкрити свої найкращі якості. Тож вирушай на пошуки! Пробуй себе у різних справах і обов’язково знайдеш свою!

·         Приділяй час своєму зовнішньому вигляду. Тут не йдеться про наймодніший та дорогий одяг, у ньому теж можна виглядати безглуздо. Просто будь акуратним. На охайну та одягнену зі смаком людину приємно дивитися усім.

·         Якщо трапилася якась прикрість і ти сам не можеш впоратися з цією ситуацією, пам’ятай, що є люди, які здатні допомогти.  Це можуть бути батьки, друзі, вчитель, шкільний психолог та ін. Подумай, хто є надійним, об’єктивним, кому ти довіряєш. Серед людей, які нас оточують завжди знайдеться особа, яка підтримає та розрадить. Пам’ятай про це.

·         Будь оптимістом! Це просто сказати, та не просто зробити. Як не дивно, але здоровий сон та фізичні вправи є основою доброго настрою протягом дня. Наш емоційний стан часто залежить від фізичного стану. Спілкуйся з людьми, які добре та радісно ставляться до навколишнього світу та інших людей.

·         Ти можеш керувати своїми емоціями. Посмішка та доброзичливість – запорука гарного настрою. Користуйся ними частіше!

·         Ти цінний і особливий просто тому, що у світі немає двійників, немає когось, хто б був твоєю точною копією. Роби усе можливе для свого фізичного, інтелектуального, емоційного розвитку. Стартовий капітал у тебе вже є – твоє життя! 

Напруга і процес терапії. Терпіти чи витримувати?

      Що є основним в роботі психолога? Що є відправною точкою для вдалої консультації чи довготривалої роботи?

       Був період, коли здавалося, що ключ до досконалого процесу і справжнього контакту між спеціалістом та клієнтом - здатність до емпатії. Звісно, без цього нікуди, адже робота саме й зосереджена, в основному, на емоціях та переживаннях. Розуміння того, що ти бачиш; знання, що саме зараз переживає клієнт; вміння спрогнозувати чи бодай приблизно передбачити його реакцію на запитання чи відреагування значно полегшують роботу і є невід'ємною її частиною. Але лише частиною.

        Емоції - це основа для контакту. Здатність їх розрізняти та проживати - основа процесу. Знайти і вивільнити, відчути знову, повернутися до їх початку, щоб по-іншому подивитися на ситуацію, дозволити їм відбутися у середині себе, прийняти та перетворити у новий досвід: усе це можна зробити й самому, та для цього потрібні роки, особливі вміння і реально сильне усвідомлення що і для чого робиш. З допомогою досвідченого психолога це все відбувається швидше і у більшій безпеці. І ось тут з'являється те, що, як мені здається на даний момент, є найважливішим і для клієнта і для спеціаліста - здатність витримувати напругу.

          Варто зазначити, що клієнт і до моменту приходу в кабінет довгий час перебуває у стані підвищеної напруги і тоді, коли настає момент нестерпності, неможливості самому з цим справитися звертається по допомогу. Швидше навіть не за тим, щоб зрозуміти її природу, хоч й це звісно теж, а щоб розділити її з кимось. З тим, хто не налякається її обсягу, не стане запевняти, що з ним все гаразд і треба просто ще трохи потерпіти, з тим, хто не засудить і не скаже, що насправді все просто і легко. І ось тут криються певні небезпеки. Чи справді психолог завжди може витримати, розділити і прийняти напругу клієнта.

З практики є певні спостереження:

- психологи-рятівники зле витримують напругу клієнта і намагаються одразу з нею щось зробити: трансформувати, змінити, найгірший варіант - знецінити;

- коли у самого психолога є нестерпні відчуття напруги, нерозв'язані проблеми чи конфлікти. Іноді відбувається злиття з проблемою клієнта і напруга тоді не ділиться навпіл, а її стає у терапевтичному просторі вдвічі більше;

- переслідування швидкого результату. У психологічному консультуванні швидкий результат є  не лише метою, а й великою спокусою. Шкода лише, що істотні зміни не люблять поспіху.

- коли емоції та почуття клієнта є глибокими і фіксованими, коли він до них повертається від сесії до сесії, а у психолога чи психотерапевта немає внутрішнього ресурсу, щоб розділити цю лавину болю.

     Отож, варто дбати про себе, не забувати про власну терапію, інтервізійні зустрічі з колегами та супервізію.

    А що ж відбувається з клієнтом? Здавалося б, він й так багато терпів, то невже доведеться й далі просто виявляти чудеса терплячості у кабінеті психолога? Часто я чую такий запит: "Навчіть мене розслаблятися. Покажіть якусь вправу, щоб стало легше". Звісно і це потрібно, особливо, що стосується вміння відчувати і керувати фізичним тілом, проте це робота лише на зняття симптому. Напруга ж ніде не подінеться без глибинного пропрацювання її природи. Тому, як на мене, для початку варто внести ясність у термінологію. Знову ж, то лише на мій погляд, терпіння - це процес схожий на зависання у стані страждання. Ось цитата із Вікіпедії:

ТЕРПІННЯ, -я, с. 1. Здатність стійко, без нарікань витримувати фізичні або моральні страждання, життєві злигодні тощо. 2. Здатність довго й наполегливо робити що-небудь, займатися чимось. Набратися терпіння. 3. розм. Те саме, що страждання.

Поняття "витримувати" більш продуктивне. Знову цитата з того ж джерела: // Уміння довго та спокійно витримувати щось нудне, неприємне, небажане тощо. 

       Якщо звернутися до етимології слова "витримувати", то побачимо, що воно утворюється від слова "тримати". Може здатися, що терпіти і витримувати - синоніми, проте у другому випадку уже видно активну дію  - здатність і можливість щось з цим зробити, вплинути, керувати. Хоча б пред'явити те, що це важко, боляче, іноді жахливо. Заявити про свої потреби та висловити претензії. Терпіння - це про слабкість і тупіковість, неможливість вплинути на ситуацію, а витримка - про силу і міць, рух, який є у кожного з нас.

     Хороший, якісний терапевтичний процес якраз і покликаний на те, щоб пройшла заміна цих двох суміжних і дуже схожих понять із такими різними енергетичними полюсами. Без примусу і підказок, без спонукань та навчання, дуже природнім шляхом на якому психолог для клієнта є підтримкою та безпечним слухачем, що здатен зрозуміти і розділити біль. 

Картинка із мережі.

Проблеми дисграфії (психологічний аспект)

Ця стаття вийшла друком у 2014. Їй передувало багато роздумів і ретельний пошук та відбір інформації. Сподіваюся вона зможе багато прояснити не лише спеціалістам, а й батькам діти яких мають труднощі із писемним мовленням.

Передрук матеріалу лише з посиланням на дане джерело та зі збереженням авторства.

Проблеми дисграфії 

психологічний аспект

                                                 Тетяна Кітчак, практичний психолог ЗОШ №24, м.Тернопіль

Кожен шкільний чи дитячий психолог, що працює із дітьми 6–7-ми років, у своєму арсеналі психологічних тестів має стандартний набір методик, які спрямовані на визначення готовності до шкільного навчання. Сюди входять, окрім тестів на визначення сформованості внутрішньої позиції школяра та рівня інтелектуального розвитку, методики, що дозволяють проаналізувати рівень мовленнєвого розвитку. Підвищену увагу привертають перекручування дітьми слів, пропуск букв чи переставлення складів, а також інші яскраво помітні логопедичні проблеми [5]. Саме на цьому етапі психолог має змогу скерувати дитину до логопеда і працювати з ним у команді, або принаймні паралельно. Комплексний підхід завжди дає кращі та ефективніші результати. Як правило, саме мовленнєві вади дітей є ключовими у співпраці між цими спеціалістами. На жаль, з поля зору, як одних, так і інших, випадає ще один пласт проблем, до вирішення якого можна підходити у такому професійному тандемі. На даному етапі спостерігається величезний розрив між психофізіологічним та психоневрологічним підходами у дослідженні специфічних розладів, існує велика кількість теорій, які частково перегукуються, проте єдиного мультидисциплінарного бачення цих питань немає [4].

Якщо усне мовлення людини дає змогу визначити проблеми із відтворенням звуків, плавністю мови, наявністю заїкань навіть людині без спеціальної освіти, то писемне мовлення залишається прихованим від таких поверхових діагностувань. Логопеди на виявлення труднощів письма у режимі шкільного навчання проводять щорічні логопедичні диктанти серед учнів 2-4 класів, які дають змогу оцінити характер помилок, їх типовість та кількість. При наявності певного комплексу характерних показників спеціаліст може говорити про таку проблему, як дисграфія. Для логопедів виявлення дітей-дисграфіків є звичним і становить велику частку їхньої корекційно-розвивальної роботи, проте для шкільного психолога найчастіше ця інформація залишається недоступною. Коли йдеться про усне мовлення, то закономірним є звернення до вузькопрофільного фахівця, який працює із цими проблемами, коли говоримо про проблеми писемного, цей зворотній зв'язок упускається.

Беручи до уваги літературні джерела, а також досвід практичної роботи шкільним психологом, мушу зазначити, що проблема дисграфії не входить до «топ-100» проблем з якими доводиться зустрічатися у повсякденній практиці. Оскільки корекцією цього явища займається логопед, то у психологічному діагностуванні психолог швидше зважає і розглядає дисграфію як тривожний сигнал чи один із симптомів іншої проблеми.

Поглянемо на проблеми дисграфії через призму психологічної науки. Отож, дисграфія – це специфічні розлади письма, що проявляються в ускладненні співвіднесення звуків мовлення та їх графічного зображення, просторового розташування букв (дзеркальне письмо), розділення слів, написання букв (за С.М. Зінченко). Окремим видом виділяють дизорфографію – утруднення писемного мовлення при збереженому інтелекті та повному засвоєнні орфографічних правил. Дитина не може співвіднести засвоєний матеріал із графічним зображенням слова, не бачить у ньому «проблемного» місця, важко підбирає перевірочне слово.

Писемне мовлення, у філогенетичному плані, є найбільш пізньою функцією другої сигнальної системи, набутою навичкою, виробленою у процесі навчання на основі механізму тимчасових зв’язків (мовленнєвих, зорово-кінестетичних, рухових). Спільна діяльність цих зв’язків забезпечує нормальний акт письма (А.А.Леонтьєв) [6]. Якщо у школі немає логопеда і відповідно фахова діагностика не проводиться, про підозру на прояви дисграфії можна говорити, проаналізувавши оцінки учнів у зошитах для контрольних робіт з української мови. Оцінки за мовні теми (тестові завдання, спрямовані на перевірку знань правил орфографії та пунктуації) будуть суттєво відрізнятися від балів за диктанти чи перекази: перші демонструватимуть високий чи достатній рівень, другі – середній чи низький. Також при діагностуванні дисграфії варто звернути увагу на те, з боку якого саме аналізатора є проблеми. Наприклад, якщо основне занепокоєння викликає поганий почерк у дитини, то варто пам’ятати, що причиною  може бути порушення зорово-просторової уваги, яка у нормі може формуватися до 10-річного віку. Основна робота як логопеда, так і психолога повинна бути спрямована на розвиток зорово-просторових функцій, пам’яті, уваги, аналітико-синтетичної діяльності, на формування мовленнєвого аналізу та синтезу, лексики, граматичного ряду.

Дрібна моторика руки напряму пов’язана із мовним розвитком. Ця закономірність є однією із основних, на яких варто акцентуватись при навчанні дитини. Прямий наслідковий зв'язок між цими двома процесами дозволяє, з допомогою певного комплексу вправ на розвиток моторики, автоматично впливати й на мовленнєві процеси [3]. Найчастіше це спостерігається в учнів першого класу, коли м’язи, що задіяні при письмі, є доволі слабкими, а сама дитина ще не може довільно координувати рухи руки. У хлопчиків така форма дисграфії (оптична) зустрічається значно частіше, ніж у дівчат.

Ще одним із чинників, які впливають на каліграфію, є фізіологічна втома. Шкільна програма висуває підвищені вимоги до дитини, а навчальне навантаження часто перевищує реальні можливості учнів [7]. Продуктивність праці знижується прямо пропорційно до кількості завдань, які повинна виконати дитина. Найяскравіше це можна помітити під час навчання письму, коли найкраще літери в учня вдаються на початку роботи і кожним наступним рядком стають все більш неохайними. Саме тому, важливо дотримуватися вимог розрахунку часу і навантажень відповідно до вікових груп, що рекомендовані МОН на виконання домашніх завдань.

Протягом останніх десятиліть усе частіше говорять про індивідуальний, особистісний підхід до шкільного навчання, що має полегшити процес засвоєння знань та навичок. Проте реалії, на жаль, суворіші. Ритм і динаміка, насиченість навчальних програм матеріалом не завжди дозволяють вчителю зважати на внутрішній темп і власний стиль навчання кожної дитини. Якщо перед початком навчання у школі вчасно провести психодіагностичне дослідження і визначити рівень готовності дитини до шкільного навчання, то можна надати класному керівнику повну інформацію про рівень готовності сприймати навчальний матеріал кожним учнем. Відповідно до цих досліджень педагог може розпланувати втілення диференційованого підходу до навчання за здібностями учнів, темпом, рівнем навчальних навичок[1]. Такі дослідження також дають можливість й шкільному психологу вибудувати програму психокорекційних занять, аби скоригувати розвиток мислительних процесів дітей, що потребують допомоги.

Іноді дисграфія може бути одним із проявів холеричного типу темпераменту або ж симптоматичним проявом гіперактивності. Такі діти мають підвищені труднощі в концентрації та розподілі уваги. Їм важко зосередитися під час письма, іноді через несформований внутрішній порядок дій. Вони часто пропускають літери, а іноді й цілі склади, «забувають» дописати слово чи речення. Зазвичай робота над проблемою концентрації уваги, вмінням обирати головне і відсіювати другорядне та планувати свої дії допомагає позбавитися також й проявів дисграфії.

Також проблеми із писемним мовленням спостерігаються при підвищеній тривожності школяра. Ця може бути як ситуативна шкільна тривога (страх негативної оцінки чи реакції вчителя), або ж тривожність як загальна характеристика особистості (межовий стан між тривожністю та неврозом). При нормальному засвоєнні орфографічних правил дитина, хвилюючись, починає вагатися, чи правильно їх застосовує. Найчастіше це відбувається у стресових ситуаціях під час контрольних робіт, диктантів, переказів і проявляється й іншими симптомами, окрім дисграфії. Робота вчителя, психолога, логопеда, батьків у цьому випадку повинна бути спрямована на зменшення відчуття напруги дитиною. Ефективним методом є заохочення за уже добре опановану діяльність чи її частини, позитивне сприйняття дитини, а не лише результатів її роботи, підтримка та доброзичливе ставлення. Доведено, що критичні зауваження пришвидшують темп виконання роботи, проте суттєво впливають на її якість за рахунок збільшення кількості помилок. Оптимальним виховним впливом у даній ситуації є обов’язкова похвала перед початком діяльності, підтримка в її процесі і адекватні критичні зауваження лише після того, як у школяра з’явився автоматизм у рухах. Якщо сварити дитину за кожну помилку, не зваживши на причини, які до неї призвели (фізіологічні чи особистісні), у результаті отримаємо лише погіршення у її діяльності, пасивність, відмову від навчання, негативізм, зниження мотивації до оволодіння письмом.

Окрім загального позитивного налаштування дитини на подолання даної проблеми є й низка інших методів, які допомагають у роботі з учнями, що мають труднощі із писемним мовленням чи графічним відтворенням слів. Серед них:

-  читання вголос. Варто заохочувати батьків читати дітям перед сном чи впродовж дня хоча б 10-15 хв. Це сприяє розвитку загальних уявлень про світ, підвищує словниковий запас, а також покращує фонематичних слух. Якщо дитина уже засвоїла навички читання її можна просити читати в голос батькам. У даному випадку активно задіяні зоровий та слуховий аналізатори, з допомогою яких дитина запам’ятовує графічну форму слова;

-  малювання слова зі складною орфографією улюбленими або просто різними кольорами. Підключення емоційної сфери у навчальний процес дозволяє зняти зайву напругу і створює імітацію ігрової ситуації [2];

-  використання «спелінгу» (проговорення вголос слова по буквах, так як воно пишеться, а не звучить) як мовної гри;

-  механічний спосіб завчання слів та їх частин з допомогою карток. Деяким дітям допомагає подолати проблеми механізм вивчення рідної мови за типом іноземної;

-  запис коротких диктантів і виправлення допущених помилок спершу олівцем, а потім наведення ручкою. Такий підхід допомагає дитині побачити помилку, виправити її і закріпити правильне написання;

-  використання «презентацій Домена» - методики розвиваючого навчання, що дозволяє сприймати інформацію, використовуючи одразу кілька аналізаторів;

-  писання літер і слів пальцем у повітрі, активно застосовуючи зорову уяву. Наочно уявляти собі слово так, аби букви, що створюють труднощі під час писання, якось вирізнялися з-поміж інших, наприклад, були більшими, яскравішими, мали інший колір. Цю ж вправу можна виконувати й графічно.

-  використання методу Монтессорі при утрудненому запам’ятовуванні схожих літер. Дитина водить пальчиком по буквах, що вирізані із наждакового паперу (кінестетичний аналізатор).

Людський мозок розвивається нелінійно, допустимі значні діапазони розвитку однієї і тієї ж психічної функції та процесів у різних дітей в межах норми. У роботі з дітьми варто пам’ятати, що найчастіше саме від вашого налаштування буде залежати результат. Цілеспрямована, систематична робота на усунення проблем із письмом обов’язково дасть позитивний результат, якщо усі її учасники зберігатимуть спокій і віру у власні сили.

Допомагати дітям із дисграфією різних видів та етимологій вкрай важливо, адже наслідком її може стати шкільна дезадаптація, труднощі у вивченні тих чи інших предметів, різке зниження навчальної мотивації і, як наслідок, порушення особистісно-емоційного розвитку школяра.

Література:

1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / Н.П. Волкова. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 576 с.

2. Ґордон Драйден, Джаннет Вос. Революція в навчанні / Перекл. з англ. М.Олійник. – Львів: Літопис, 2005. – 542 с.

3. Жданова О.А. Профилактика дисграфии в дошкольном возрасте / О.А. Жданова // Вестник Таганрогского государственного педагогического института. – 2011. – № 2. С. 149-154.

4. Иншакова О.Б. Изучение актуальных проблем дисграфии в контексте мультидисциплинарного подхода / О.Б. Иншакова // Гуманитарные исследования. Астраханский государственный университет. – 2011. – № 4. – С. 293-300

5. Чуб Н.В. Комплексні тести готовності дитини до школи / Н.В. Чуб. – Х.: Вид.група «Основа», 2007. – 144 с.

6. Лиходедова Л.Н. Определение и причины возникновения дисграфии как специфического нарушения письменной речи / Л.Н. Лиходедова // Ученые записки Российского государственного социального университета. – 2010. – № 7. – С. 227-229.

7. Поливара З.В. Характеристика особенностей физического развития детей и сочетанной аллергопатологии у детей дошкольного возраста, имеющих речевые дисфункции / З.В. Поливара, М.В. Чайковская // Вестник тюменского государственного университета. – 2008. – №7. – С.247 -257.

З почином)

   Ідея створення блогу давно блукала у моїй свідомості. Це швидше потреба кудись записувати думки, що мають не дуже зручний формат для соцмереж і здебільшого є об'ємними, а іноді навіть суперечливими.

       Мережею гуляє дуже багато цікавої та потрібної професійної психологічної інформації. На жаль, відсоток україномовного продукту досить малий для такої великої країни як наша. У ФБ можна знайти сторінки та групи, що мають на меті поширювати україномовний контент психологічного спрямування. З березня діє ще одна https://www.facebook.com/groups/350614181796580/

      Досить нещодавно, на одній із лекцій, за участю іноземного спікера, у руслі юнгеніанської психотерапії, виникла цікава і дуже показова ситуація - перекладач, а разом з ним і аудиторія спеціалістів не змогли знайти відповідника в українській мові для позначення одного із механізмів психологічного захисту. Це не свідчить про те, що наукового терміну немає, швидше про те, що ми отримуємо знання та інформацію із джерел іноземними мовами і вони стають частинкою нашої професійної свідомості. Є бажання спробувати трішки скоригувати ситуацію. Саме скоригувати, бо змінити щось у масштабах країни під силу лише масам)))

     Тут не будуть вестися суперечки про потрібність такого роду дій, коментарі, що розпалюватимуть міжнаціональну ворожнечу видалятимуться одразу і без попередження.

Відкрита до дискусій, що можуть виплисти із тем дописів.
Буду рада коментарям та спілкуванню.