Напруга і процес терапії. Терпіти чи витримувати?

      Що є основним в роботі психолога? Що є відправною точкою для вдалої консультації чи довготривалої роботи?

       Був період, коли здавалося, що ключ до досконалого процесу і справжнього контакту між спеціалістом та клієнтом - здатність до емпатії. Звісно, без цього нікуди, адже робота саме й зосереджена, в основному, на емоціях та переживаннях. Розуміння того, що ти бачиш; знання, що саме зараз переживає клієнт; вміння спрогнозувати чи бодай приблизно передбачити його реакцію на запитання чи відреагування значно полегшують роботу і є невід'ємною її частиною. Але лише частиною.

        Емоції - це основа для контакту. Здатність їх розрізняти та проживати - основа процесу. Знайти і вивільнити, відчути знову, повернутися до їх початку, щоб по-іншому подивитися на ситуацію, дозволити їм відбутися у середині себе, прийняти та перетворити у новий досвід: усе це можна зробити й самому, та для цього потрібні роки, особливі вміння і реально сильне усвідомлення що і для чого робиш. З допомогою досвідченого психолога це все відбувається швидше і у більшій безпеці. І ось тут з'являється те, що, як мені здається на даний момент, є найважливішим і для клієнта і для спеціаліста - здатність витримувати напругу.

          Варто зазначити, що клієнт і до моменту приходу в кабінет довгий час перебуває у стані підвищеної напруги і тоді, коли настає момент нестерпності, неможливості самому з цим справитися звертається по допомогу. Швидше навіть не за тим, щоб зрозуміти її природу, хоч й це звісно теж, а щоб розділити її з кимось. З тим, хто не налякається її обсягу, не стане запевняти, що з ним все гаразд і треба просто ще трохи потерпіти, з тим, хто не засудить і не скаже, що насправді все просто і легко. І ось тут криються певні небезпеки. Чи справді психолог завжди може витримати, розділити і прийняти напругу клієнта.

З практики є певні спостереження:

- психологи-рятівники зле витримують напругу клієнта і намагаються одразу з нею щось зробити: трансформувати, змінити, найгірший варіант - знецінити;

- коли у самого психолога є нестерпні відчуття напруги, нерозв'язані проблеми чи конфлікти. Іноді відбувається злиття з проблемою клієнта і напруга тоді не ділиться навпіл, а її стає у терапевтичному просторі вдвічі більше;

- переслідування швидкого результату. У психологічному консультуванні швидкий результат є  не лише метою, а й великою спокусою. Шкода лише, що істотні зміни не люблять поспіху.

- коли емоції та почуття клієнта є глибокими і фіксованими, коли він до них повертається від сесії до сесії, а у психолога чи психотерапевта немає внутрішнього ресурсу, щоб розділити цю лавину болю.

     Отож, варто дбати про себе, не забувати про власну терапію, інтервізійні зустрічі з колегами та супервізію.

    А що ж відбувається з клієнтом? Здавалося б, він й так багато терпів, то невже доведеться й далі просто виявляти чудеса терплячості у кабінеті психолога? Часто я чую такий запит: "Навчіть мене розслаблятися. Покажіть якусь вправу, щоб стало легше". Звісно і це потрібно, особливо, що стосується вміння відчувати і керувати фізичним тілом, проте це робота лише на зняття симптому. Напруга ж ніде не подінеться без глибинного пропрацювання її природи. Тому, як на мене, для початку варто внести ясність у термінологію. Знову ж, то лише на мій погляд, терпіння - це процес схожий на зависання у стані страждання. Ось цитата із Вікіпедії:

ТЕРПІННЯ, -я, с. 1. Здатність стійко, без нарікань витримувати фізичні або моральні страждання, життєві злигодні тощо. 2. Здатність довго й наполегливо робити що-небудь, займатися чимось. Набратися терпіння. 3. розм. Те саме, що страждання.

Поняття "витримувати" більш продуктивне. Знову цитата з того ж джерела: // Уміння довго та спокійно витримувати щось нудне, неприємне, небажане тощо. 

       Якщо звернутися до етимології слова "витримувати", то побачимо, що воно утворюється від слова "тримати". Може здатися, що терпіти і витримувати - синоніми, проте у другому випадку уже видно активну дію  - здатність і можливість щось з цим зробити, вплинути, керувати. Хоча б пред'явити те, що це важко, боляче, іноді жахливо. Заявити про свої потреби та висловити претензії. Терпіння - це про слабкість і тупіковість, неможливість вплинути на ситуацію, а витримка - про силу і міць, рух, який є у кожного з нас.

     Хороший, якісний терапевтичний процес якраз і покликаний на те, щоб пройшла заміна цих двох суміжних і дуже схожих понять із такими різними енергетичними полюсами. Без примусу і підказок, без спонукань та навчання, дуже природнім шляхом на якому психолог для клієнта є підтримкою та безпечним слухачем, що здатен зрозуміти і розділити біль. 

Картинка із мережі.

Проблеми дисграфії (психологічний аспект)

Ця стаття вийшла друком у 2014. Їй передувало багато роздумів і ретельний пошук та відбір інформації. Сподіваюся вона зможе багато прояснити не лише спеціалістам, а й батькам діти яких мають труднощі із писемним мовленням.

Передрук матеріалу лише з посиланням на дане джерело та зі збереженням авторства.

Проблеми дисграфії 

психологічний аспект

                                                 Тетяна Кітчак, практичний психолог ЗОШ №24, м.Тернопіль

Кожен шкільний чи дитячий психолог, що працює із дітьми 6–7-ми років, у своєму арсеналі психологічних тестів має стандартний набір методик, які спрямовані на визначення готовності до шкільного навчання. Сюди входять, окрім тестів на визначення сформованості внутрішньої позиції школяра та рівня інтелектуального розвитку, методики, що дозволяють проаналізувати рівень мовленнєвого розвитку. Підвищену увагу привертають перекручування дітьми слів, пропуск букв чи переставлення складів, а також інші яскраво помітні логопедичні проблеми [5]. Саме на цьому етапі психолог має змогу скерувати дитину до логопеда і працювати з ним у команді, або принаймні паралельно. Комплексний підхід завжди дає кращі та ефективніші результати. Як правило, саме мовленнєві вади дітей є ключовими у співпраці між цими спеціалістами. На жаль, з поля зору, як одних, так і інших, випадає ще один пласт проблем, до вирішення якого можна підходити у такому професійному тандемі. На даному етапі спостерігається величезний розрив між психофізіологічним та психоневрологічним підходами у дослідженні специфічних розладів, існує велика кількість теорій, які частково перегукуються, проте єдиного мультидисциплінарного бачення цих питань немає [4].

Якщо усне мовлення людини дає змогу визначити проблеми із відтворенням звуків, плавністю мови, наявністю заїкань навіть людині без спеціальної освіти, то писемне мовлення залишається прихованим від таких поверхових діагностувань. Логопеди на виявлення труднощів письма у режимі шкільного навчання проводять щорічні логопедичні диктанти серед учнів 2-4 класів, які дають змогу оцінити характер помилок, їх типовість та кількість. При наявності певного комплексу характерних показників спеціаліст може говорити про таку проблему, як дисграфія. Для логопедів виявлення дітей-дисграфіків є звичним і становить велику частку їхньої корекційно-розвивальної роботи, проте для шкільного психолога найчастіше ця інформація залишається недоступною. Коли йдеться про усне мовлення, то закономірним є звернення до вузькопрофільного фахівця, який працює із цими проблемами, коли говоримо про проблеми писемного, цей зворотній зв'язок упускається.

Беручи до уваги літературні джерела, а також досвід практичної роботи шкільним психологом, мушу зазначити, що проблема дисграфії не входить до «топ-100» проблем з якими доводиться зустрічатися у повсякденній практиці. Оскільки корекцією цього явища займається логопед, то у психологічному діагностуванні психолог швидше зважає і розглядає дисграфію як тривожний сигнал чи один із симптомів іншої проблеми.

Поглянемо на проблеми дисграфії через призму психологічної науки. Отож, дисграфія – це специфічні розлади письма, що проявляються в ускладненні співвіднесення звуків мовлення та їх графічного зображення, просторового розташування букв (дзеркальне письмо), розділення слів, написання букв (за С.М. Зінченко). Окремим видом виділяють дизорфографію – утруднення писемного мовлення при збереженому інтелекті та повному засвоєнні орфографічних правил. Дитина не може співвіднести засвоєний матеріал із графічним зображенням слова, не бачить у ньому «проблемного» місця, важко підбирає перевірочне слово.

Писемне мовлення, у філогенетичному плані, є найбільш пізньою функцією другої сигнальної системи, набутою навичкою, виробленою у процесі навчання на основі механізму тимчасових зв’язків (мовленнєвих, зорово-кінестетичних, рухових). Спільна діяльність цих зв’язків забезпечує нормальний акт письма (А.А.Леонтьєв) [6]. Якщо у школі немає логопеда і відповідно фахова діагностика не проводиться, про підозру на прояви дисграфії можна говорити, проаналізувавши оцінки учнів у зошитах для контрольних робіт з української мови. Оцінки за мовні теми (тестові завдання, спрямовані на перевірку знань правил орфографії та пунктуації) будуть суттєво відрізнятися від балів за диктанти чи перекази: перші демонструватимуть високий чи достатній рівень, другі – середній чи низький. Також при діагностуванні дисграфії варто звернути увагу на те, з боку якого саме аналізатора є проблеми. Наприклад, якщо основне занепокоєння викликає поганий почерк у дитини, то варто пам’ятати, що причиною  може бути порушення зорово-просторової уваги, яка у нормі може формуватися до 10-річного віку. Основна робота як логопеда, так і психолога повинна бути спрямована на розвиток зорово-просторових функцій, пам’яті, уваги, аналітико-синтетичної діяльності, на формування мовленнєвого аналізу та синтезу, лексики, граматичного ряду.

Дрібна моторика руки напряму пов’язана із мовним розвитком. Ця закономірність є однією із основних, на яких варто акцентуватись при навчанні дитини. Прямий наслідковий зв'язок між цими двома процесами дозволяє, з допомогою певного комплексу вправ на розвиток моторики, автоматично впливати й на мовленнєві процеси [3]. Найчастіше це спостерігається в учнів першого класу, коли м’язи, що задіяні при письмі, є доволі слабкими, а сама дитина ще не може довільно координувати рухи руки. У хлопчиків така форма дисграфії (оптична) зустрічається значно частіше, ніж у дівчат.

Ще одним із чинників, які впливають на каліграфію, є фізіологічна втома. Шкільна програма висуває підвищені вимоги до дитини, а навчальне навантаження часто перевищує реальні можливості учнів [7]. Продуктивність праці знижується прямо пропорційно до кількості завдань, які повинна виконати дитина. Найяскравіше це можна помітити під час навчання письму, коли найкраще літери в учня вдаються на початку роботи і кожним наступним рядком стають все більш неохайними. Саме тому, важливо дотримуватися вимог розрахунку часу і навантажень відповідно до вікових груп, що рекомендовані МОН на виконання домашніх завдань.

Протягом останніх десятиліть усе частіше говорять про індивідуальний, особистісний підхід до шкільного навчання, що має полегшити процес засвоєння знань та навичок. Проте реалії, на жаль, суворіші. Ритм і динаміка, насиченість навчальних програм матеріалом не завжди дозволяють вчителю зважати на внутрішній темп і власний стиль навчання кожної дитини. Якщо перед початком навчання у школі вчасно провести психодіагностичне дослідження і визначити рівень готовності дитини до шкільного навчання, то можна надати класному керівнику повну інформацію про рівень готовності сприймати навчальний матеріал кожним учнем. Відповідно до цих досліджень педагог може розпланувати втілення диференційованого підходу до навчання за здібностями учнів, темпом, рівнем навчальних навичок[1]. Такі дослідження також дають можливість й шкільному психологу вибудувати програму психокорекційних занять, аби скоригувати розвиток мислительних процесів дітей, що потребують допомоги.

Іноді дисграфія може бути одним із проявів холеричного типу темпераменту або ж симптоматичним проявом гіперактивності. Такі діти мають підвищені труднощі в концентрації та розподілі уваги. Їм важко зосередитися під час письма, іноді через несформований внутрішній порядок дій. Вони часто пропускають літери, а іноді й цілі склади, «забувають» дописати слово чи речення. Зазвичай робота над проблемою концентрації уваги, вмінням обирати головне і відсіювати другорядне та планувати свої дії допомагає позбавитися також й проявів дисграфії.

Також проблеми із писемним мовленням спостерігаються при підвищеній тривожності школяра. Ця може бути як ситуативна шкільна тривога (страх негативної оцінки чи реакції вчителя), або ж тривожність як загальна характеристика особистості (межовий стан між тривожністю та неврозом). При нормальному засвоєнні орфографічних правил дитина, хвилюючись, починає вагатися, чи правильно їх застосовує. Найчастіше це відбувається у стресових ситуаціях під час контрольних робіт, диктантів, переказів і проявляється й іншими симптомами, окрім дисграфії. Робота вчителя, психолога, логопеда, батьків у цьому випадку повинна бути спрямована на зменшення відчуття напруги дитиною. Ефективним методом є заохочення за уже добре опановану діяльність чи її частини, позитивне сприйняття дитини, а не лише результатів її роботи, підтримка та доброзичливе ставлення. Доведено, що критичні зауваження пришвидшують темп виконання роботи, проте суттєво впливають на її якість за рахунок збільшення кількості помилок. Оптимальним виховним впливом у даній ситуації є обов’язкова похвала перед початком діяльності, підтримка в її процесі і адекватні критичні зауваження лише після того, як у школяра з’явився автоматизм у рухах. Якщо сварити дитину за кожну помилку, не зваживши на причини, які до неї призвели (фізіологічні чи особистісні), у результаті отримаємо лише погіршення у її діяльності, пасивність, відмову від навчання, негативізм, зниження мотивації до оволодіння письмом.

Окрім загального позитивного налаштування дитини на подолання даної проблеми є й низка інших методів, які допомагають у роботі з учнями, що мають труднощі із писемним мовленням чи графічним відтворенням слів. Серед них:

-  читання вголос. Варто заохочувати батьків читати дітям перед сном чи впродовж дня хоча б 10-15 хв. Це сприяє розвитку загальних уявлень про світ, підвищує словниковий запас, а також покращує фонематичних слух. Якщо дитина уже засвоїла навички читання її можна просити читати в голос батькам. У даному випадку активно задіяні зоровий та слуховий аналізатори, з допомогою яких дитина запам’ятовує графічну форму слова;

-  малювання слова зі складною орфографією улюбленими або просто різними кольорами. Підключення емоційної сфери у навчальний процес дозволяє зняти зайву напругу і створює імітацію ігрової ситуації [2];

-  використання «спелінгу» (проговорення вголос слова по буквах, так як воно пишеться, а не звучить) як мовної гри;

-  механічний спосіб завчання слів та їх частин з допомогою карток. Деяким дітям допомагає подолати проблеми механізм вивчення рідної мови за типом іноземної;

-  запис коротких диктантів і виправлення допущених помилок спершу олівцем, а потім наведення ручкою. Такий підхід допомагає дитині побачити помилку, виправити її і закріпити правильне написання;

-  використання «презентацій Домена» - методики розвиваючого навчання, що дозволяє сприймати інформацію, використовуючи одразу кілька аналізаторів;

-  писання літер і слів пальцем у повітрі, активно застосовуючи зорову уяву. Наочно уявляти собі слово так, аби букви, що створюють труднощі під час писання, якось вирізнялися з-поміж інших, наприклад, були більшими, яскравішими, мали інший колір. Цю ж вправу можна виконувати й графічно.

-  використання методу Монтессорі при утрудненому запам’ятовуванні схожих літер. Дитина водить пальчиком по буквах, що вирізані із наждакового паперу (кінестетичний аналізатор).

Людський мозок розвивається нелінійно, допустимі значні діапазони розвитку однієї і тієї ж психічної функції та процесів у різних дітей в межах норми. У роботі з дітьми варто пам’ятати, що найчастіше саме від вашого налаштування буде залежати результат. Цілеспрямована, систематична робота на усунення проблем із письмом обов’язково дасть позитивний результат, якщо усі її учасники зберігатимуть спокій і віру у власні сили.

Допомагати дітям із дисграфією різних видів та етимологій вкрай важливо, адже наслідком її може стати шкільна дезадаптація, труднощі у вивченні тих чи інших предметів, різке зниження навчальної мотивації і, як наслідок, порушення особистісно-емоційного розвитку школяра.

Література:

1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / Н.П. Волкова. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 576 с.

2. Ґордон Драйден, Джаннет Вос. Революція в навчанні / Перекл. з англ. М.Олійник. – Львів: Літопис, 2005. – 542 с.

3. Жданова О.А. Профилактика дисграфии в дошкольном возрасте / О.А. Жданова // Вестник Таганрогского государственного педагогического института. – 2011. – № 2. С. 149-154.

4. Иншакова О.Б. Изучение актуальных проблем дисграфии в контексте мультидисциплинарного подхода / О.Б. Иншакова // Гуманитарные исследования. Астраханский государственный университет. – 2011. – № 4. – С. 293-300

5. Чуб Н.В. Комплексні тести готовності дитини до школи / Н.В. Чуб. – Х.: Вид.група «Основа», 2007. – 144 с.

6. Лиходедова Л.Н. Определение и причины возникновения дисграфии как специфического нарушения письменной речи / Л.Н. Лиходедова // Ученые записки Российского государственного социального университета. – 2010. – № 7. – С. 227-229.

7. Поливара З.В. Характеристика особенностей физического развития детей и сочетанной аллергопатологии у детей дошкольного возраста, имеющих речевые дисфункции / З.В. Поливара, М.В. Чайковская // Вестник тюменского государственного университета. – 2008. – №7. – С.247 -257.

З почином)

   Ідея створення блогу давно блукала у моїй свідомості. Це швидше потреба кудись записувати думки, що мають не дуже зручний формат для соцмереж і здебільшого є об'ємними, а іноді навіть суперечливими.

       Мережею гуляє дуже багато цікавої та потрібної професійної психологічної інформації. На жаль, відсоток україномовного продукту досить малий для такої великої країни як наша. У ФБ можна знайти сторінки та групи, що мають на меті поширювати україномовний контент психологічного спрямування. З березня діє ще одна https://www.facebook.com/groups/350614181796580/

      Досить нещодавно, на одній із лекцій, за участю іноземного спікера, у руслі юнгеніанської психотерапії, виникла цікава і дуже показова ситуація - перекладач, а разом з ним і аудиторія спеціалістів не змогли знайти відповідника в українській мові для позначення одного із механізмів психологічного захисту. Це не свідчить про те, що наукового терміну немає, швидше про те, що ми отримуємо знання та інформацію із джерел іноземними мовами і вони стають частинкою нашої професійної свідомості. Є бажання спробувати трішки скоригувати ситуацію. Саме скоригувати, бо змінити щось у масштабах країни під силу лише масам)))

     Тут не будуть вестися суперечки про потрібність такого роду дій, коментарі, що розпалюватимуть міжнаціональну ворожнечу видалятимуться одразу і без попередження.

Відкрита до дискусій, що можуть виплисти із тем дописів.
Буду рада коментарям та спілкуванню.